Записаться на консультацию

Корисно знати

“Монтессорі-педагогіка” – вперше інформація про неї з’явилася на території України в 90-ті. Тоді це явище було скоріше загадкою й початком сміливого експерименту як для українських педагогів, так і для батьків майбутніх “монтессорійців”.

Сьогодні слово “Монтессорі” стало ознакою модної тенденції у ніші альтернативної освіти та складовою бренду багатьох центрів раннього розвитку й дошкільних закладів. В кожному районі Києва ви можете знайти “Монтессорі”-сад, групові або розвиваючі заняття “з елементами методики Монтессорі”.

Чим же так приваблює методика, розроблена Марією Монтессорі ще більш ніж століття тому, і як відрізнити дитячий сад, який дійсно здатний забезпечити навчання за міжнародними стандартами від тих, які перш за все використовують модні віяння для реклами, проте не є достатньо компетентними в даному підході?

Головною особливістю є наявність повноцінного Монтессорі-середовища.

Ніщо в ній не випадково. Кожен елемент виконує свою функцію та служить опорою та підтримкою для інших складових. У всьому світі, в кожній ліцензованій Монтессорі-школі для дітей обов’язково присутні усі три основні елементи, які створюють поживне середовище для розвитку дитини:

  • Монтессорі-матеріали – спеціально розроблені, апробовані на дітях з різних країн, відшліфовані до найменших деталей дидактичні матеріали, що забезпечують дитині мультиваріантні можливості тренувати свої навички та пізнавати себе й оточуючий світ.
  • Монтессорі-вчитель, який пройшов відповідну підготовку згідно міжнародних стандартів; вчитель, який може бути гідним провідником між дитиною та матеріалом; вчитель, який знає як проходить розвиток дитини та може в сприятливий момент гнучко, і разом з тим обґрунтовано запропонувати своєму учню той матеріал та спосіб роботи з ним, який оптимально задовольнить індивідуальне прагнення дитини до пізнання.
  • Мікросоціум, сформований різновіковим колективом дітей, що наближає життя Монтессорі-класу до умов реального світу, де ми ніколи (за межами традиційних дитсадків та шкіл) не опиняємося зачиненими в групі однолітків.

Роздивимося ближче, як взаємодіють ці елементи, які підтримують та підсилюють один одного у створенні умов для становлення здорової, сильної, самостійної особистості.

Монтессорі-матеріали охоплюють усі основні сфери пізнання, актуальні для дитини.

В класичному Монтессорі-підході вони поєднані у 5 основних груп, які прийнято називати зонами: зона навичок практичного життя, сенсорики, математики, мови, знання та розуміння світу. Робота в кожній зоні готує дитину до реального життя: від уміння самостійно зав’язати шнурки або порізати собі яблуко до можливості легко, із задоволенням та ентузіазмом рахувати, виконувати складні математичні дії, записувати свої думки, читати книги, а також взаємодіяти в соціумі.

І тут справедливо розглянути які переваги надає перебування дитини у різновіковій групі, яка є обов’язковою умовою Монтессорі-середовища.

Дитина не звикає до штучного обмеження його у жорстких вікових рамках. Ніде в реальному житті, поза традиційними освітніми закладами, таких умов немає. Кожна дитина у різновіковій групі може прожити досвід лідерства у найрізноманітніших його проявах: старші діти допомагають у навчанні своїм молодшим друзям, молодші можуть бути лідерами в улюблених заняттях та стати в них прикладом. Діти як трьох, так і п’яти років можуть нести адекватну їх віку відповідальність, що з одного боку надає їм впевненості у собі та розвиває лідерські якості, а з іншого – формує відчуття приналежності до групи та допомагає зрозуміти важливість допомоги один одному.

Навпаки, однорідні за віком групи зазвичай акцентують увагу дитини на постійній конкуренції з іншими як за кращий результат, так і за увагу вчителя. Але в Монтессорі-класі учень часто може сам обрати до кого йому звернутися за допомогою та роз’ясненнями: до одного з вчителів або до когось зі своїх друзів, хто вже опанував ту чи іншу роботу і тепер може познайомити з нею свого товариша.

Монтессорі-педагог не є центральною фігурою та фокусом уваги в класі, як це прийнято в інших підходах. Але він є елементом Монтессорі-середовища, без якого два інших не існують.

Монтессорі-педагог готує матеріали в класі таким чином, щоб забезпечити для кожного учня роботи, що відповідають його віку, актуальним навичкам та вмінням, які входять в зону його найближчого розвитку, створюючи підґрунтя для прожиття ситуацій успіху та стимулюючи м’який, але безперервний рух від простого до складнішого, від знайомого до нового, ще незвіданого й тому такого захоплюючого. Він же, вчитель, налагоджує взаємодію між дітьми, демонструє їм моделі поведінки, які допомагають знайти спільну мову з іншими або з гідністю відстояти себе, коли це потрібно.

Методика Монтессорі унікальна тим, що діти з успіхом опановують навички, що відповідають етапу їх розвитку, без порівняння з іншими дітьми. Кожна дитина обирає собі заняття самостійно, вчиться розуміти себе, бачити та цінувати свої досягнення, пишатися своїми маленькими успіхами. А це формує свідомість успішної та активної людини. В подальшому дорослому житті “монтессорієць” вмітиме робити правильний вибір, нести за нього відповідальність і досягати поставлених цілей.

Якщо вас спитають, як вас карали у дитинстві, то усі відповіді будуть різними. Для одних найстрашнішим покаранням було відсутність спілкування (бойкот), для інших – фінансові позбавлення, хтось пригадує фізичні покарання батьками, хтось пам’ятає про обмеження прогулянок, заборона перегляду фільмів, позбавлення солодощів. А пам’ятаєте, що ви відчували, коли вас карали?

Багато хто скаже, що образу, деякі – злість, хтось – розчарування, відчай. Точно такі ж відчуття мають і ваші діти, особливо якщо вважають, що їх карають незаслужено. Ви звісно розумієте, що покарання – це крайня міра, але воно не призводить до розуміння, воно порушує довіру та позбавляє вас можливості вчити своїх дітей.

Якщо для вас головна мета виховання – навчити дитину робити власний вибір, усвідомлювати, до яких наслідків він призводить, і успішно досягати цілей з урахуванням інтересів інших людей, то застосування фізичної сили, емоційного тиску, маніпуляції почуттями просто не мають місця у спілкуванні з малюком.

Припустимо, ви з дитиною віком 2,5-3 роки домовилися перед походом в магазин, що якщо вона бігатиме по магазину, ви не підете на гойдалки. В магазині дитина порушила ваш договір. Як ви вчините?

Можливий такий варіант: «Ти пам’ятаєш про наш договір? (Необхідно отримати відповідь «так».) Ми зараз йдемо додому». З боку батьків, скоріш за все, виникне заперечення: «Ну звісно, так все просто на словах, а на справі істерика, коли ми підходимо до гойдалок». На це є відповідь: «Ви просто упустили момент для нового договору, який потрібно було укладати, коли був не виконаний перший».

Для вирішення подібних ситуацій пропонується така розмова з дитиною: «Вдома ми з тобою домовлялися, що якщо ти бігатимеш у магазині, ми одразу йдемо додому і не йдемо на гойдалки. Так? Ти в магазині бігав, якщо я тобі дозволю піти на гойдалки, то я тебе обману, не стримавши своєї обіцянки. Так? Ти знаєш, що обманювати погано? Так? Як я маю вчинити?»

Які відчуття матиме ваша дитина у цей момент? Відчуття усвідомлення наслідків.

Частіше труднощі з встановленням меж виникають у сім’ї. Адже батькам, які вирішили ростити дітей в рамках вільного виховання, зовсім не просто зрозуміти, як можна встановлювати межі: адже не можна бити дітей, кричати та лаятися, принижувати гідність, робити постійні зауваження. Як же тоді діяти, якщо дитина зробила помилку або регулярно робить щось неприпустиме?

Батькам можуть допомогти наступні ідеї:

  1. Встановіть правила та розкажіть про них дитині.

Існують загальні правила, які мають виконуватися при будь-яких обставинах:

  • не бити та не ображати інших людей;
  • не псувати речі;
  • поважати чужу працю та її результати.

Порушення цих правил має припинятися негайно.

Інші правила можуть мінятися в залежності від обставин. Бувають правила, прийняті у вашій сім’ї («В нашій сім’ї не дивляться телевізор під час їжі») або правила в якомусь певному місці («Зараз ми підемо в поліклініку. Там не прийнято розмовляти голосно»).

Обов’язково варто повідомити дитині про правила заздалегідь, а також бажано пояснити, де саме потрібно дотримуватися того чи іншого правила і чому воно виникло («Якщо ми вставатимемо з місць в театрі під час вистави, то на наступних рядах не буде видно, що відбувається на сцені»).

Припинення зазвичай необхідно у випадку порушення загальних правил, якщо дитина б’є когось, псує речі та не поважає чужу працю.

Якщо дитина вже знайома з цими правилами і все одно не дотримується їх, перше, що необхідно зробити, – зупинити його дію. Спочатку скажіть дитині про те, що вона порушує правило: «Ти зараз псуєш книгу, а псувати речі не можна».

Якщо дитина не сприймає заборону, то для молодших дітей краще за все діє просте припинення дій: «Ти псуєш книгу. Я змушена забрати її у тебе».

Не бійтеся виявляти строгість у подібних ситуаціях. Будьте послідовними: завжди зупиняйте неприпустимі дії малюка.

  1.  Для решти ситуацій краще зробити вибір на користь методу природних наслідків.

Якщо термінове втручання батьків не вимагається, обирайте метод природних наслідків. Наприклад, якщо дитина поставила стакан на самий край столу, ви можете попередити її: «Стакан стоїть на краю столу і може впасти». А можете і не попереджувати зовсім. Дитина сама побачить наслідки своїх дій – пролиту воду. У таких випадках варто залишатися спокійним і допомогти малюку самому впоратися з наслідками: дати їй ганчірку, щоб витерти воду.

В деяких ситуаціях складно побачити різницю між покаранням та методом природних наслідків. Якщо ви забороняєте дитині користуватися річчю, яку він неодноразово ламав, – це покарання чи наслідок? Якщо дитина бере без дозволу чужі речі на дитячому майданчику, і ви змушені піти, – це покарання чи наслідок?

Насправді є умови, які відрізняють покарання від природного наслідку.

Приклад покарання та природного наслідку

Покарання: «Якщо ти зараз же не підеш за стіл, після вечері залишишся без мультиків!».

Природний наслідок: «Якщо ти не сядеш вечеряти зараз, то у тебе не вистачить часу подивитися мультик після вечері. Ти ж пам’ятаєш, що о 8 ми вимикаємо телевізор та починаємо готуватися до сну?».

Що ж відрізняє ці повідомлення?

  • Форма, в якій ми це презентуємо.

Перше повідомлення – авторитарне. Це простий наказ, у дитини немає вибору, йому не потрібно замислюватися, що робити, це вирішують за нього батьки. У другому повідомленні ми попереджаємо дитину про те, що може статися, проте нічого не наказуємо.

  • Причина, з якої ми це робимо.

В першому випадку ми бажаємо, щоб дитина відповіла за свій непослух. У другому ми бажаємо, щоб дитина навчилася тому, що у всього бувають наслідки.

  • Почуття, які це викликає у дитини.

У першому випадку дитина відчуває себе безпорадною, відчуває перевагу батьків, часто це викликає почуття протесту, і дитина спеціально не йде вечеряти. У другому випадку дитина розуміє, що вона сама контролює ситуацію, і тільки від її власних дій та рішень залежить перебіг подій.